Покаяння, як шлях до примирення з Богом.

   Життя нашої душі починається з Хрещення, зміцнюється через Миропомазання, доповнюється через Пресвяту Євхаристію. Коли втрачаємо життя душі, відновлюємо його завдяки Покаянню або Єлеопомазанню. Священство і Подружжя передає це життя душі з покоління в покоління. Завдяки сімом святим Тайнам отримуємо ласку Божу якраз у такі моменти нашого життя, коли найбільше їх потребуемо.

   

   Кожної неділі люди ходять до церкви, однак не завжди усвідомлюють мету цього. Якщо просто помолитись – то це можна зробити вдома, коли показати свою нову одіж – лицемірство. А якщо ж хочуть прийняти Бога в серце і жити Його заповідями, повинні примиритись з Ним у тайні Покаяння, визнавши свої гріхи. Це вимагатиме певних зусиль – однак стане першим кроком до спасіння. Життя душі набагато важливіше для людини, ніж здоров'я тіла, однак люди не користуються ніякими засобами, щоб підтримати його, є легковажними і байдужими, не розуміють, що відповідатимуть за це у майбутньому.

      Покаяння виганяє із душі темряву смерті, вносять у серце світло віри й надії, а також тепло Божої любові; інші святі Тайни пізніше збільшують це світло ласки. Буває також, що й Хрещення і Покаяння примножують освячуючу ласку. Коли, наприклад, хтось щиро прагне виправитися і жалкує за сподіяне, то може осягнути Святого Духа, а отже, і освячуючу ласку.

   Через безмежну любов до грішника Син Божий став людиною і помер за наші гріхи. Тому тільки завдяки любові Бога людина може зрозуміти суть кожної провини. Гріхи і переступи є зрозумілими тільки тоді, коли вона вправляється в молитві, пості і читанні Святого Письма. Визнавши, що Бог – це безмежна любов, яка прийшла у світ в Ісусі Христі, ми зрозуміємо необхідність безперестанної внутрішньої переміни і очищення. У таїнстві покаяння Бог нам прощає, і це прощення не подібне до людського, бо є цілковитим – мовби й гріх не був вчинений. Ісус Христос знає про нашу грішну природу, тому ще бувши на землі, встановив тайну прощення. Таку владу Він доручив апостолам: „Кому відпустите гріхи – відпустяться, кому ж затримаєте – затримаються”. Пізніше цю владу отримали пресвітери (священики). Господь першим виходить назустріч, подає руку прощення, даруючи нам свою батьківську любов. Проте ми, очищені від гріховного бруду, мусимо відповісти взаємністю. Звільнення від провин, чистота сумління – це не тільки плід наших дій, але й прямий наслідок зустрічі грішника з Отцем, який завжди прощає.